ПІДРУМ’Я́НЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до підрум’я́нити. Калитка сидів у заячій шапці-ушанці, веселий, підрум’янений морозцем (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 405); — Дуже (ой, як дуже!) непогано, коли культура на столі у вигляді запашних паляниць.. чи там картоплі, підрум’яненої на колгоспній соняшниковій олії (Вишня, І, 1956, 372); * Образно. Воно [сонце] з-за пилипівських схилів підсвічувало хмари, що, підрум’янені його променями, мчали над пальмірівськими полями (Руд., Остання шабля, 1959, 371).
2. у знач. прикм. Злегка рум’яний, підсмажений. Відправляючи молитву, на столі отець розгледів пляшку, підрум’янену рибу, що виглядала з-під скатертини (Чорн., Потік.., 1956, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 494.