ПІДСУ́НУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до підсу́нути. Високо підсунутий капелюх відкривав випукле смагляве чоло (Гончар, III, 1959, 266); // підсу́нуто, безос. присудк. сл. До столу підсунуто все, на чому тільки можна сісти (Кол., Терен.., 1959, 191); На другий день роздивився, що йому сліпого [коня] підсунуто (Григ., Вибр., 1959, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 511.