ПІДТАВА́ТИ, ає́, недок., ПІДТА́НУТИ, не, док. Танути потроху, знизу або з країв. На весняному сонці опівдні підтає сніг (Тулуб, В степу.., 1964, 7); [Пастух:] Якби добре сонечко пригріло, то все б таки хоч трошечки підтала [шкляна гора] (Л. Укр., II, 1951, 200).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 512.