ПІДІ́ГНАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до підігна́ти. Повернувся [Нерчин] до високого дзеркала у простінку. Перед ним стояв ставний, у вправно підігнаній формі офіцер (Рибак, Час.., 1960, 26); Висушені і підігнані одна до одної частини виробів з пап’є-маше склеюють гарячим столярним клеєм (Гурток «Умілі руки..», 1955, 42); // піді́гнано, безос. присудк. сл. Бульба тримає в руках ногу коня і перевіряє, як підігнано підкови (Довж., І, 1958, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 429.