ПІЗНА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. пізна́ти. Наука лише намічала шлях до пізнання цієї хвороби [пухирчатки] (Донч., V, 1957, 489); У пізнанні самої себе долає людина час (Мушк., Серце.., 1962, 184); Глушак стоїть серед гостей трохи сумний від пізнання і радісний одночасно (Довж., І, 1958, 127); // заст. Знайомство, зв’язок з ким-небудь. — Чи справді між пізнанням і розстанням нічого не було? (Фр., III, 1950, 447).
2. Відображення в свідомості людини явищ реальної дійсності, їх суті. Особливу увагу Ленін приділив розробленню теорії пізнання діалектичного матеріалізму (Біогр. Леніна, 1955, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 530.