ПІРА́Т, а, ч., іст. Морський грабіжник, розбійник. [Долорес:] Він ..жив контрабандою… а часом плавав з піратами… (Л. Укр., III, 1952, 332); На морях купців підстерігали морські розбійники (пірати) (Іст. середніх віків, 1955, 73); * У порівн. Вночі, скрадаючись, мов пірати, набравши розгін, пройшли [судна] Керченську протоку (Гончар, II, 1959, 273); // перен., розм. Той, хто грабує, винищує і т. ін.; поводить себе, як розбійник. Фашистські повітряні пірати з винятковою люттю накинулись на цю гідростанцію (Баш, На землі.., 1957, 34); Геть з Кореї, гангстери, пірати! Вам помститься звільнений Сеул! (Шер., Щастя.., 1951, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 538.