ПІСКОВИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до пісо́к 1. Злякана отара помчала світ за очі, і піскова хуртовина гнала її все далі… (Тулуб, В степу.., 1964, 72); // Який складається з піску. Цікавою у Стрілецькому степу є рослинність піскових схилів, яка пов’язана з місцем виходу пісків (Укр. бот. ж., XII, 2, 1956, 53); // Який вміщує в собі багато піску. Його хатина — з решти корабля, На неї білий шум прибою бризка, І в ніч осінню піскова земля Його гойдає ніжно, мов колиска (Рильський, І, 1956, 59).
2. Який діє за допомогою пересипання піску. Пісковий годинник вперше застосували у середні віки, тобто пізніше від водяного і сонячного (Наука.., 12, 1960, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 541.