ПІТНИ́Й, а́, е́.
1. Укритий потом; спітнілий. Пахло.. брудними й пітними ногами в драних панчішках… (Головко, І, 1957, 56); Ще раз ударив грім, іще раз насторожено запряли вухами пітні коні (Стельмах, II, 1962, 267); // Просякнутий потом. Ніяковість палила Анатолієві щоки. М’яв у кишені пітну двадцятьп’ятку, не знаючи, як віддати її (Мушк., Серце.., 1962, 279).
2. Вкритий краплями осілої пари; запітнілий. Пітні шибки; // Вологий, сирий (про землю). Коли він вийшов у сад і глибоко вдихнув солодко теплі пахощі пітної землі, його розчулення відразу зникло (Горький, Діло Артам., перекл. Варкентін, 1950, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 550.