ПІХТУРА́, и́, ж., розм., жарт.
1. Те саме, що піхо́та. Їм назустріч військо йде, Ще небачене ніде: Йдуть вусаті командири, Позолочені мундири, І кіннота й піхтура, Чути вигуки «ура» ! (Перв., Казка.., 1958, 28); — Добре рубають хлопці! Раз піхтура зірвалась на ноги, так вона вже біжить (Панч, О. Пархом., 1939, 132).
2. Те саме, що піхоти́нець. В Каленика мовби на лобі написано, що він піхтура. Його навіть по шиї можна викрити — зморщена, худа, суто піхотинська шия! (Гончар, І, 1954, 326); — Не Мошко, а представник споживспілки. Агент, заготовлювач. І не якась піхтура, а на колесах, при одній кінській силі (Кучер, Трудна любов, 1960, 343).
3. у знач. присл. піхтуро́ю. Пішки. — Розкажи.., як ти добравсь піхтурою до табору (П. Куліш, Вибр., 1969, 88); Вивантажились — на тій же Дарниці, і піхтурою на Київ (Головко, II, 1957, 437).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 551.