ПІ́ШО, присл., діал., заст. Те саме, що пі́шки. Грошей не мала [Марта] на залізницю, тому йшла пішо (Коб., III, 1956, 531); Князь Святослав міг ще з воями [воїнами] своїми переправитись на лодіях [човнах] через Дунай, вийти на лівий берег — і, потопивши лодії, пішо йти до Києва (Скл., Святослав, 1959, 562).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 553.