ПІЇ́Т, а, ч., книжн., заст. Поет. Піїти в одах вихваляли Войну [війну] й царицю (Шевч., II, 1953, 54); І він, піїт з принишклої Полтави, Замість печалі дарував нам сміх (Дмит., Книга боротьби, 1939, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 530.