РА́ДИТИСЯ, джуся, дишся, недок.
1. з ким. Питати, просити у кого-небудь ради (у 1 знач.). Ось йому минуло дванадцять літ. Восени радиться Мотря з матір’ю: — Чи не наняти б нам Чіпку хоч за харч служити? (Мирний, І, 1949, 147); Дівча плаче, потім радиться з братом — що робити (Л. Укр., III, 1952, 728); Партія вважає своїм обов’язком завжди радитися з трудящими в найважливіших питаннях внутрішньої і зовнішньої політики, виносити ці питання на всенародне обговорення (Програма КПРС, 1961, 122).
2. Спільно обговорювати які-небудь питання, обмірковувати що-небудь з кимсь. От радиться громада стала — Кому б то пасічником буть? (Гл., Вибр., 1951, 56); Бурлаки почали змовлятись, щоб утікать од Бродовського, і радились, куди тікати (Н.-Лев., II, 1956, 214). Дівчатка співали пісню, а хлопці йшли попереду і радились, як краще організувати роботу [по знищенню бур’янів] (Збан., Старший брат, 1952, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 429.