РАДІОАКТИ́ВНІСТЬ, ності, ж. Самочинний або штучно викликаний розпад атомних ядер деяких хімічних елементів, який супроводжується випромінюванням елементарних частинок: електронів, позитронів і т. ін. Довільне випускання речовинами променів, що не сприймаються оком, було назване радіоактивністю, а речовини, що випускають ці промені, — радіоактивними речовинами (від латинського слова «радіус» — промінь) (Хімія, 9, 1956, 21); Відкриття радіоактивності дало людині могутній засіб для вивчення внутрішньої будови атома (Наука.., 10, 1962, 36); Деякі хімічні елементи мають природну радіоактивність — ядра їх атомів можуть довільно розпадатися з утворенням нового елемента і випромінювання (Рад. Укр., 13.VII 1965, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 430.