РАЗЮ́ЧЕ. Присл. до разю́чий. Особливо разюче діяв сатиричний бич народної творчості проти фашистських загарбників (Рильський, III, 1956, 151); Вони [брати] разюче схожі між собою, — обоє широколиці, обоє світлоброві (Вол., Сади.., 1950, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 441.