РВІ́ЙНО, рідко. Присл. до рві́йний. Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче (Олесь, Вибр., 1958. 41); Віктор рвійно схопився руками за стропи [парашута], натягнув… (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959. 335).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 463.