РЕ́БУС, а, ч.
1. Загадка, в якій слова або фрази, що розгадуються, зображено у вигляді комбінації малюнків з літерами та іншими знаками. Він помітив синка, доньку і дружину — з немовлям на руках, занурених в складні новітні ієрогліфи ребусів (Досв., Вибр., 1959, 387).
2. перен. Що-небудь загадкове, незрозуміле. — Потрібна практика, — говорила Марійка. — Іноді дивишся — хитрюща задача, просто — ребус! (Донч., V, 1957, 436); Не дівчина, а справжнісінький ребус! Хто ж, нарешті, вона така? (Минко, Ясні зорі, 1951, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 469.