РЕВЕРА́НС, у, ч. Перев. у дореволюційному буржуазно-дворянському та міщанському побуті — присідання на праву ногу разом з шанобливим уклоном на знак привітання, подяки і т. ін. Над’їхав князь, вийшов з авто.. Клавда глибоким реверансом відразу звернула його увагу на себе (Вільде, Пов. і опов., 1949, 185); * Образно. — А з неподобствами боротись можна лише гостро, без реверансів (Збан., Малин. дзвін, 1958, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 469.