РЕ́ВИ, ів, мн., розм. Голосний плач.
◊ Ре́ви насі́ли кого — хтось голосно заплакав, заревів. [Зіля:] Обидили її, покривдили, то її й реви насіли (Вас., III, 1960, 131); Ре́ви підня́ти — голосно заплакати, заревіти. [Прохор:] Скажена баба! Я її ще й пальцем не торкнув, а вона вже й реви підняла!.. (Кроп., III, 1959, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 470.