РЕ́ВНО. Присл. до ре́вний. Самієвський полк працював ревно, спокійно й діловито, як величезна майстерня (Гончар, III, 1959, 342); Досі їй не доводилось зустрічати, щоб хтось так ревно ставився до найдорожчого у людині — до вірності (Баш, На.. дорозі, 1967, 104); Параскіца ревно молилась, а навкруги її хвилювалась зацікавлена та наелектризована юрма (Коцюб., І, 1955, 276); Мама тремтіла, мов у лихоманці, і плакала ревно (Смолич, II, 1958, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 473.