РЕВУ́ЧИЙ, а, е. Який створює, видає рев, ревіння (у 1 знач.). Тепер Сеспель опинився в перших рядах, йому здавалось, що хвилина — і він ось-ось залишиться віч-на-віч з отим розлюченим ревучим страховиськом [бугаєм] (Збан., Сеспель, 1961, 394); Реве та стогне широкий і ревучий Дніпро внизу (Перв., І, 1947, 65); День і ніч повз ваш будинок котиться залізна орда ревучих, виючих, чадних машин (Загреб., День.., 1964, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 476.