РЕЗИГНА́ЦІЯ, ї, ж., книжн., заст. Цілковита покірливість долі. Виснажені болем, наші нерви отупіли; ми не говорили з собою нічого і з тупою резигнацією ждали ранку (Фр., IV, 1950, 497); Сидів [Сидорчук] на лаві з покірно складеними на колінах руками, зібганими плечима, із страдницькою резигнацією в усій своїй позі (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 487.