РЕ́ЙТАР, а, ч. Перев. найманий солдат важкої кавалерії у Західній Європі XVI-XVII ст. та Росії XVII ст. Наймані рейтари перед пішим військом, зведені в один міцний кулак, готувалися напасти на козацький центр (Кач., II, 1958, 442); Читав я книжку по історії, все в ній сказано, як ще наші предки, запорозькі козаки, били німецьких рейтарів (Панч, Іду, 1946, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 492.