РЕЛІГІ́ЙНИЙ, а, е.
1. Стос. до релігії. Племена середнього етапу трипільської культури продовжують старі релігійні традиції, зв’язані з культом родючості (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 62); Мічурінська біологія цілком спростувала релігійні уявлення про створення живих істот богом (Наука.., 9, 1956, 29); Всякий релігійний гніт у поєднанні з національним викликав відсіч широких народних мас (Наука.., 7, 1967, 21); Релігійний фанатизм; // Який грунтується на релігії, пройнятий нею. Поезія виключно релігійна. Як всяка річ, занадто тенденційна. Чогось мене не радує зовсім (Л. Укр., І, 1951, 99); Розвиток науки давно довів необгрунтованість релігійного світогляду (Наука.., 3, 1959, 54).
2. Який вірить у бога; віруючий, богомільний. — Та й узагалі ви не дуже релігійні. Я вже скількись разів мусив вам докоряти, що ви в церкві спираєтеся спиною об стінку! (Крим., Вибр., 1965, 318); Читання настільки перевернуло мій світогляд, що з незвичайно релігійного хлопця, яким я був до 12 років, я став на 13 році життя атеїстом, а на 14 — соціалістом (Коцюб., III, 1956, 281).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 498.