РЕМА́РКА, и, ж.
1. Авторська примітка в тексті п’єси, що містить стислу характеристику обставин дії, зовнішності та поведінки дійових осіб. — Та в мене ж у ролі ця ремарка не записана, — виправдувавсь Павло (Кучер, Трудна любов, 1960, 327); Перші мої кроки на сцені цього театру виявились у відтворенні ремарки «вносять самовар» з мелодрами І. Тобілевича «Батькова казка» (З глибин душі, 1959, 8); Карпенко-Карий у ремарках комедії [«Хазяїн»] навіть не розповідає про зовнішній вигляд дійових осіб — тільки в дії постають їх портрети (Укр. літ., 9, 1959, 90).
2. Взагалі примітка чи зауваження кого-небудь; // Зауваження режисера або сценариста на робочому примірнику п’єси для акторів та помічників. Сценарист повинен писати справді зримі сценарії і в деяких місцях навіть робити більш чи менш докладні ремарки для того, щоб точно вказати майбутньому режисерові, що саме це місце треба зробити отак, а не інакше (Довж., III, 1960, 249); Всі її ролі були чітко переписані власною рукою з довгими репліками партнерів та зо всіма авторськими і режисерськими ремарками (Мист., 1, 1956, 43).
3. лінгв. Спеціальна позначка у словнику, що містить у собі граматичну, стилістичну і т. ін. характеристику слова. Не можна заперечувати того, що є в словнику і певні недогляди, і невдалі розв’язання, і невірні чи неточні ремарки.. до слів і т. д. (Рильський, III, 1956, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 500.