РЕМІНЕ́ЦЬ, нця́, ч.
1. Невеликий або вузький ремінь (у 1 знач.). — Знаєш, де твої нашильники, що вліті пропали? То я їх украв та порізав на ремінці та й зробив шори на нашого пса (Март., Тв., 1954, 142); Придбати складаний ножик — це була моя мрія. Ним можна ремінців нарізати для батога (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 87); Зодягнений він був як до військового походу: в шкірянці, перехрещеній ремінцями двох польових сумок (Тют., Вир, 1964, 171).
2. тільки мн. Дві з’єднані між собою смужки з шкіри або цупкої тканини для зв’язування і перенесення ручного багажу.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 501.