РЕМІСНИ́К, а́, ч.
1. Особа, яка володіє певним ремеслом і виготовляє на продаж та на замовлення вироби ручним кустарним способом, користуючись власними засобами виробництва. Ремісники й кузнеці [ковалі] запалювали й роздували горна, скрізь над димарями вставали й вились до неба димки (Скл., Святослав, 1959, 29); Середні стани: дрібний промисловець, дрібний торговець, ремісник і селянин — всі вони борються з буржуазією для того, щоб врятувати від загибелі своє існування, як середніх станів (Комун. маніф., 1963, 40); У Москві рано виникла спеціалізація ремісників. Так, у Кузнечній слободі виготовляли переважно ковальські вироби, у Котельниках — котли, в Бронних слободах — броню (Іст. СРСР, І, 1957, 81).
2. перен. Той, хто працює шаблонно, без творчої ініціативи, натхнення. — В любимій праці ти будеш творити, а у вимушеній, випадковій, зостанешся ремісником! (Донч., V, 1957, 235); Бажано, навіть потрібно, щоб між автором оригіналу і перекладачем була внутрішня спорідненість, щоб перекладач не був ремісником, який перекладає все, що йому замовлять перекласти, щоб тут доконче був момент творчого вибору (Рильський, IX, 1962, 21); Якщо актор в процесі практичної роботи наб’є собі руку, нагромадить деякий досвід і запас штампів.., — такий актор, по-моєму, заслуговує звання ремісника, але не майстра, не художника (З глибин душі, 1959, 31); * У порівн. Лазар скорився. Затих і вже не сперечався, коли будили по ночах. Ішов на роботу байдужий, як ремісник (Коцюб., II, 1955, 206).
3. розм. Учень ремісничого училища. Букви РУ горять, як жар. То повз вулицю-бульвар Поспішає склити школу Ремісник Ванюша скляр (Воронько, Три покоління, 1950, 74); Він озирнувся й гукнув до своїх ремісників: — Грицю, Лаврін, сюди! Слухайте, щоб у школу ні ногою. Будемо бастувати, а ввечері заходьте до мене і весла захопіть. Тільки обов’язково (Панч, Гарні хлопці, 1959, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 502.