РЕЦИДИ́В, у, ч.
1. мед. Повернення або повторення хвороби в типовій формі зразу після одужання або в період одужання. Особливо небезпечні для здоров’я дитини наступні приступи (рецидиви) хвороби [ревматизму], оскільки з кожним новим приступом посилюються зміни в серці (Наука.., 2, 1960, 44); [Психіатр :] Ви казали, що се [захворювання] у неї не довго було? [Олімпіада Іванівна:] Так, з місяць, і минуло одразу, як рукою зняло. [Психіатр:] І більш не було рецидивів? (Л. Укр., II, 1951, 65).
2. Повторний вияв чого-небудь. Пізніше корила [Любов Прохорівна] себе за ці рецидиви старих залишків віри у сни, в загадування на щастя (Ле, Міжгір’я, 1953, 399); Цілком закономірною і зрозумілою стає та хвиля обурення, яка знялася серед нашої радянської громадськості проти рецидивів українського буржуазного націоналізму… (Донч., VI, 1957, 588).
3. юр. Повторне (чи неодноразове) вчинення злочину. Кримінальний рецидив не має в нашій країні скільки-небудь великого поширення, бо переважна частина осіб, засуджених за свій перший злочин, після відбуття покарання не повертається до злочинної діяльності і веде чесне трудове життя (Ком. Укр., 9, 1966, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 522.