РИГУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм., рідко, 1. Метатися з ревом (про рогату худобу). Скотина ригує, як побачить свіжу кров (Сл. Гр.).
2. Погано писати. [Xрапко:] Горе мені, що нема нівідки підмоги. Дунька — ще гірше від мене ригує — дряпа, як курка лапою (Мирний, V, 1955, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 531.