РИ́ЗНИЧИЙ, чого, ч. Той, хто відає церковним майном, ризницею. — На коліна! — пошепки тюкнув на Омелька старий та сивий.. ризничий, сам падаючи ниць перед царем (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 546).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 533.