РИКОШЕ́Т, у, ч.
1. Відскакування, відлітання якого-небудь предмета під певним кутом від поверхні, об яку він ударяється; // перен., розм. Побічний результат дії чого-небудь. Василь Іванович помирив Мотрону Іванівну з чоловіком, хоч і заробив на цьому ділі декілька рикошетів (Ю. Янов., Мир, 1956, 23).
2. у знач. присл. рикоше́том. Відскочивши, відлетівши під певним кутом від якої-небудь поверхні. Рикошетом куля ударила вище коліна молодого партизана Павленка (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 893); Осколок, ударившись об дерево, пішов рикошетом і, пробивши хлопчикові груди, застряв у спині (Збан., Таємниця.., 1971, 326).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 534.