РИПЛИ́ВИЙ, а, е. Який має, властивість рипіти. По твердому, рипливому снігу стелились довгі тіні від дерев, хат, тинів (Коцюб., І, 1955, 70); В цю мить за високим тином садиби майнули круторогі воли, розчинилися рипливі ворота і перша мажа бажаної валки в’їхала на двір (Тулуб, Людолови, II, 1957, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 538.