РИПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. Підсил. до рипі́ти 1. Рипотять швидкі ступні по усланій білим снігом землі (Мирний, III, 1954, 37); Порипуючи снігом, збіг [Тимко] з ганку. Слідом за ним рипотіли Марко і Коростильов (Тют., Вир, 1964, 485).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 538.