РИ́СЯЧИЙ, а, е. Прикм. до рись1; // Такий, як у рисі, який нагадує чим-небудь рись. Баржі вів пароплав «Старанний», яким командував старий знайомий Хоми, колишній матрос Єфим — тепер Єфим Ілліч, тридцятилітній, квадратний чоловік з рисячими очима, розважливий, статечний і дуже суворий капітан (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 346); // Зробл. із шкіри рисі. Взимку козацька старшина носила соболеві, рисячі, лисячі та інші шуби (Нариси з іст. укр.. мист., 1969, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 542.