РОБУ́ЧИЙ, а, е, діал. Робочий. — А скажи нам, чого це від вас, з Туреччини, тісниться до нас така сила обдертого робучого люду..? (Коцюб., І, 1955, 294); Ти на пчіл [бджіл] поглянь: Є робучії, Але й трутні є Неминучії (Рудан., Тв., 1956, 67); Він був такий, які й вони були, — Таке ж засмагле і робуче тіло (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 33); Пора була робуча, торги йшли, мляво, і оба вони з дуже невеличкою здобичею [здобиччю] вернули до Дрогобича (Фр., III, 1950, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 589.