РО́ВИК, а, ч. Зменш. до рів. Галкін добрався до краю ровика, туди, де виразно було чути гуркіт моторів (Петльов., Хотинці, 1949, 220); Віктор примостився у глибокому ровику. За шию сипалася кора, падали мокрі грудки землі (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 515).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 590.