РОДИЧА́ННЯ, я, с., розм. 1. Дія за знач. родича́тися. — Хіба шлюб і родичання з шановним гетьманом мене зневажить? (Ле, Наливайко, 1957, 213); Найбільше з усіх полюбила вона Зою, старшу за себе, але щиру, сердечну до неї… Тепер Степка зверталась до неї не інакше, як «сестричко», і Зоя гордилася цим родичанням (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 402).
2. Родинні стосунки, зв’язки. Одного прекрасного вечора приходить у гості до Скоробагатьків якась далека їх родичка, того ступеня родичання, що називається десятою водою на киселі, або — нашому типові двоюрідний пліт (Хотк., І, 1966, 123).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 596.