РОЗБО́ВТАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розбо́вта́ти. Примусила [Нюся] дівчину випити гарячого молока, розбовтаного з медом та маслом (Коз., Сальвія, 1959, 225); // у знач. прикм. Розкудланий Тюха, перелякано зиркаючи, сидів з другого боку столу і тьопав дерев’яною ложкою якусь розбовтану поливку (Загреб., Диво, 1968, 56); Довгі, як торби, вони [кишені] були тим зручні, що Сашко міг завжди тримати в них рогатку з бойовим припасом череп’яного дріб’язку до неї та ще знайдений десь на шляху розбовтаний складаний ножик (Юхвід, Оля, 1959, 13).
2. у знач. прикм. Який розмісили, їздячи, ходячи по ньому під час негоди (про шлях, дорогу). Заробітчани плентались за волами, возили буряк.. Дорога довга, розбовтана, колеса вгрузали по вісь (Горд., II, 1959, 173).
3. у знач. прикм., перен. Недисциплінований, позбавлений витримки (про людину); неорганізований. [Чубатий:] Два ящики патронів свиснули.. Та в тебе не бійці, а розбовтаний елемент! (Баш, П’єси, 1958, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 613.