РОЗБО́МБЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розбомби́ти 1. Ніколи ще не бачив письменник так сильно розбомбленого міста (Собко, Стадіон, 1954, 47); Нічого певного не знає він про їхній смертний час, про те, як тонуло розбомблене фашистськими літаками транспортне судно (Гончар, Тронка, 1963, 218); // у знач. прикм. Вони [шляхи] пролягали скрізь — не тільки через розбомблені мости і каламутні ріки, через палаючі села і міста, а й через потолочені хліба, через понівечені сади (Цюпа, Назустріч.., 1958, 187); — Руїни, попіл, згарища, пустка, розбомблені міста і села, сироти, вдови.., але ми перемогли (Рибак, Час.., 1960, 284); Було це у Польщі, на якомусь розбомбленому вокзалі (Коз., Листи.., 1967, 33); // розбо́мблено, безос. присудк. сл. — Переправу розбомблено. Починають знову [бомбити] (Гончар, ІІІ, 1959, 361).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 614.