РОЗВА́ЛЬКУВАТИЙ, а, е.
1. Позбавлений спритності у рухах; вайлуватий. Зовсім навпаки йому був Жук: такий же чорний, такий же розвалькуватий, такий неохайний біля себе, як і давно! (Мирний, І, 1954, 339); // Позбавлений підтягнутості, недбалий (про позу). Гість дивився на нього через стіл, сидячи все в тій же розвалькуватій позі (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 84).
2. Здійснюваний з перевалюванням, хитанням з боку на бік (про ходу). Від будки назустріч машині розвалькуватою ходою ішов високий, кремезний чоловік (Коз., Нові Потоки, 1948, 225).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 623.