РОЗВЕ́РЖЕНИЙ, а, е, ритор.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розве́рзнути і розве́рзти. * Образно. Коли в її пам’яті мимохіть ворухнулося слово «блискавиця», вона справді побачила горобину ніч, розвержену синювато-білим сяйвом (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 884).
2. у знач. прикм. Який розверзся. Несеться небо, сніг летить, спадають стрімголов в розвержену водяну безодню щогли з вітрилами (Довж., Зач. Десна, 1957, 402).
3. у знач. прикм. Розкиданий або зруйнований. Тяжко загуділа, здригнулася земля і підкинула вгору сіру завісу розвержених будинків (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 557).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 626.