РОЗВІ́ДИНИ, дин, мн.
1. Те саме, що ро́зві́дка3 1. Ухвалює [Еней] вийти І роздивитись кругом, до яких узбереж прибила їх непогода,.. Щоб по розвідинах друзям усе розповісти достоту (Зеров, Вибр., 1966, 230); Обвішані бомбами, в ремінні, в заломлених шапках, вони [бандити] повільно стали наближатись до неї. — Куди розігналась? Десь із грудей, ніби не її голосом вимовлене, видихнулось: — До сестри. — Ха-ха! До сестри! Знаєм вас! Від Шляхового, мабуть, підіслана? На розвідини прийшла? (Гончар, II, 1959, 253).
2. етн., заст. Те саме, що розгля́дини 2. Заручені Маруся Британова з Василем Мітлою. Вже Василь на ярмарок збиравсь молодій черевики купувати, вже Маруся сорочку для молодого одмірювала, аж надумалася баба Сикліта на розвідини їхати (Григ., Вибр., 1959, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 633.