РОЗВІ́ЯНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розві́яти. Про що Вам написать? Про дальній шум акацій, про білі пелюстки, розвіяні кругом?.. (Сос., II, 1958, 161); Ніби давній приємний спомин чи розвіяний часом сон: з Лозової Самійло Човен на Донбас ішов на сезон (Рудь, Дон. зорі, 1958, 22); Багато страшного і вже забутого могли б розповісти вони про свою молодість, розвіяну по петербурзьких казармах, по Сибіру, по сопках Маньчжурії, по океанах (Довж., І, 1958, 193); Спідничка, розвіяна в пурханні, та усмішка радісна, привітна — таке було перше враження, що залишила вона після себе (Гончар, Людина.., 1960, 42); // розві́яно, безос. присудк. сл. Млявість, повільність розвіяно вщент В нашім житті трудовому (С. Ол., Вибр., 1959, 98).
2. у знач. прикм. Який розійшовся, роз’їхався в різні місця, далеко один від одного (про всіх або багатьох). — Чотири роки з дозволу найяснішого я з своїми побратимами, збираю розвіяних по Дикому Полі братчиків (Добр., Очак. розмир, 1965, 17).
3. у знач. прикм., перен. Ні на чому не зосереджений. На хвилину він спинився біля каміна і стежив розвіяним поглядом за посивілими жаринами (Сміл., Пов. і опов., 1949, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 636.