РОЗГВИ́НЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗГВИНТИ́ТИСЯ, гвинчу́ся, гви́нтишся, док.
1. Роз’єднуватися на частини (про що-небудь згвинчене).
2. перен., розм. Ставати неврівноваженим. — Руки в тебе працьовиті, робочі. Отак би всім починати свою біографію, бо як розгвинтиться котрий замолоду, то вже не скоро схаменеться (Гур., Друзі.., 1959, 139); // Виходити із стану нормального функціонування. — Був [Сиволап] оце в мене. Зовсім нерви розгвинтилися в людини (Ткач, Плем’я.., 1961, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 647.