РОЗГОРЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся і РОЗГОРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., РОЗГОРІ́ТИСЯ, рю́ся, ри́шся, док.
1. Починати горіти дедалі сильніше (про що-небудь займисте). Я підкидаю до кани дров. Вони поволі розгоряються (Ю. Янов., II, 1958, 18); Сірники гасилися один за одним, навіть не розгорівшись (Вас., І, 1959, 128); Ось розгорілося вугілля, взялося жаром (Сенч., Опов., 1959, 20); * Образно. Червоних маків розгорівся ряд Після дощу, ласкавого й рясного (Рильський, III, 1961, 183); // Палати дедалі яскравіше, поширюючись на велику площу (про вогонь, пожежу, багаття і т. ін.). Пожежа все розгорялась та розгорялась (Мирний, III, 1954, 339); Іноді, коли вогонь розгорався ясніше, навколо багаття вимальовувалися постаті людей (Тют., Вир, 1964, 253); Поодинокими вогниками засвітилися ватри у французькому таборі, потім розгорілися у великі багаття (Кочура, Зол. грамота, 1960, 108); *Образно. Побіля хат жовтіли клени й осокори, з кожним днем вони все жаркіше розгорялись дивовижним осіннім пожаром (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 195).
2. Світити, сяяти, блищати дедалі яскравіше (про небесні світила, джерела світла). Місяць на небі розгоряється (Стеф., Вибр., 1949, 260); Вона [зірочка] летіла швидко-швидко, мов метеор, то розгоряючись, то затухаючи (Збан., Мор. чайка, 1959, 59); Спалахнув вогник сірника, затріщала, розгоряючись, свічка (Кол., Терен.., 1959, 361); // Ставати яскраво освітленим (про обрій на сході й заході сонця, про предмети і т. ін.). На світанні, коли на сході вже зоря розгорялась і пастухи виганяли худобу на царини, мчав степом у напрямі до Дніпра відкритий блискучий автомобіль (Гончар, II, 1959, 101); Захід погас не розгорівшись (Донч., V, 1957, 120); Ось перша чайка іскрою зліта І, мов згорівши, падає у воду, І розгоряється вже круча золота, Лісами простягнувшися до сходу (Нагн., Слово.., 1954, 64); Чим ближче під’їжджали троянівці до заводу,.. тим яскравіше розгоралися і освітлювалися величезні, запорошені вугільною пилюкою вікна заводу (Тют., Вир, 1964, 144).
◊ О́чі розгоря́ються (розгора́ються, розгоря́лися, розгора́лися, розгорі́лися і т. ін.): а) з’являється (з’явився і т. ін.) блиск в очах під впливом чого-небудь. Треба бачити, як розгоряються у Костя очі, коли зайде мова про голубів! (Донч., І, 1956, 53); У Марії розгорілись маленькі темні очі. Вона бігала кругом Василини і не могла надивитись на ту хустку (Н.-Лев., II, 1956, 104); б) (на що) з’являється (з’явилося і т. ін.) велике бажання мати, придбати собі що-небудь, заволодіти чимсь. — Тільки що зупинились на ярмарку, у мене розгорілись очі на коней (Збірник про Кроп., 1955, 7); в) (чим) з’являється (з’явилося і т. ін.) яке-небудь почуття. Заплакані її очі сохли, розгоралися гнівом (Мирний, IV, 1955, 83).
3. рідко. Ставати гарячим, задушливим від спеки. День розгорявся. Повітря нагрівалось, ставало жарко (Гончар, Новели, 1954, 86); // Розжарюватися, розпікатися. Запалена піч розгоряється й тріщить (Вовчок, І, 1955, 290).
4. Покриватися рум’янцем, червоніти. Лиця в них розгорялися якимось дивним огнем (Фр., VIII, 1952, 64); Він тільки скоса поглядав на Соломію, на її рум’яні щоки, котрі розгорілися і розчервонілись, як маківки (Н.-Лев., VI, 1966, 345); Скрипаленко багатозначно зітхнув, потер долонею вухо, від чого воно враз розгорілося жаром (Збан., Сеспель, 1961, 264).
5. перен. Приходити в стан сильного збудження, душевного піднесення. Мотря стоїть коло печі, та в запічку колупає… Почервоніла, розгорілася, ще краща стала, ніж була (Мирний, І, 1949, 185); Становий розгорівся, стрибонув через два камені, посковзнувся й шубовснув ногою в воду (Н.-Лев., III, 1956, 127); // Виражати стан сильного збудження, душевного піднесення (про кров, серце і т. ін.). Молода кров, розгоряючись, гріє, б’є у лице (Мирний, III, 1954, 37); В неї саме тоді серце розгорілось до Уласа, розгорілось од кохання (Н.-Лев., III, 1956, 335); // Перебувати у хворобливому стані, мати підвищену температуру. Сухе тіло його ще дужче розгорялося; очі застилало заволокою; у висках — сіпало; у грудях — боліло-хрипіло (Мирний, І, 1954, 325); Занедужав я, розгорівся, якась трясця мене трясла (Барв., Опов.., 1902, 345).
6. перен. Проявлятися повною мірою, ставати дуже сильним (про почуття, фізичні або душевні переживання і т. ін.). Біль розгорявся з несподіваною силою (Коз., Зол. грамота, 1939, 94); Люди застогнали. Туга розгорялась, як вогнище (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 9): Ненависть розгоралась більше й більше (Л. Укр., І, 1951, 119); Любов молода, наче зірка весни, розгорілася в серці мені (Мал., Серце.., 1959, 111); // Досягати найвищої точки у своєму вияві. — От і літо розгорілося, і абрикоси вже жовтіють… (Н.-Лев., VI, 1966, 44); — Ходімо вечеряти, — сказав лікар. — У кожного розгорівся апетит (Трубл., Мандр., 1938, 55); // Розростатися, посилюватися. Мелодії розгоряються, ніби займаються вогнем (Н.-Лев., ІІІ, 1956, 313); Бій на баржі розгорався (Тулуб, Людолови, І, 1957, 455); Навколо його статті розгорілась гостра дискусія (Шовк., Інженери, 1948, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 656.