РОЗГРО́МЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розгроми́ти. Містечко розгромлене, перетворене в пустку (Гончар, III, 1959, 65); «Правда» розгорнула широку нелегальну організаційну роботу. До відновлення діяльності Петербурзького комітету, розгромленого після Празької партійної конференції, редакція газети була практичним керівним колективом для місцевої організації РСДРП (Ком. Укр., 5, 1962, 44); Розгромлені в запеклих боях, котились за Дніпро величезні гітлерівські полчища (Довж., І, 1958, 314); // розгро́млено, безос. присудк. сл. Приміщення комітету розгромлено. Але сам комітет — живий! Діє! (Головко, II, 1957, 620); Бої під Києвом у липні — вересні 1941 року на 83 дні прикували великі сили німецької армії. Було розгромлено 10 добірних кадрових дивізій фашистів (Рад. Укр., 6.XI 1961, 3).
2. у знач. прикм. Який зазнав поразки, потерпів під розгрому. Розгромлені лицарі зійшлися.. в лісі коло Ведмедевої гаври і почали пригадувати, які-то страховища перетерпіли вони в тій війні (Фр., IV, 1950, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 658.