РОЗГРІБА́ТИ, а́ю, а́єш і діал. РОЗГРА́БУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗГРЕБТИ́, бу́, бе́ш і діал. РОЗГРА́БАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Розгортати, розкидати що-небудь ногами, руками, лопатою, граблями і т. ін. Під тином Півень, біля хати, Знічев’я смітник розгрібав (Гл., Вибр., 1951, 102); Райко взяв паличку й став розгрібати багаття (Вас., І, 1959, 144); Як дика кицька пазурами, почала [Маріора] розграбувати пальцями землю під кущем (Коцюб., І, 1955, 217); Чорні, сиві смушеві шапки, жіночі хустки так і ворушаться, як ота комашня, коли розгребеш її гніздо (Н.-Лев., І, 1956, 58); Курка не з’їсть, доки не розграбає (Номис, 1864, № 12271); Софія розгребла в лунці землю (Донч., Дочка, 1950, 28).
2. тільки недок. Розгортати воду, пливучи. Запрацював [Сеспель] руками, розгрібав і бурунив воду, а тіло однак безнадійно йшло на дно (Збан., Сеспель, 1961, 411).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 658.