РОЗДЗВО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗДЗВОНИ́ТИ, дзвоню́, дзво́ниш, док., перех. і без додатка, розм. Розголошувати, поширювати, розповсюджувати скрізь яку-небудь новину, чутку, плітку і т. ін. Зоя роздзвонювала свою новину (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 219); [Микита:] І хто ж це роздзвонив про мою вигадку? Я ж і не показував нікому… (Сам., II, 1958, 183); Сашко роздзвонив по всьому селу про найкращого в світі майстра — шевця Данила (Чаб., Катюша, 1960, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 663.