РОЗДИРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., РОЗДЕ́РТИСЯ і РОЗІДРА́ТИСЯ, роздеру́ся, роздере́шся; мин. ч. розде́рся, де́рлася, лося і розідра́вся, дра́лася, лося; док.
1. Розриватися на шматки. *Образно. Було вже пополудні, і раптом саме небо над містом і морем неначе аж тріснуло і роздерлося навпіл, а далі — ще на тисячі шматків (Смолич, V, 1959, 793); // Робитися порваним, дірявим. Холоша роздерлася з таким вражаючим звуком, що півень на перелазі злякано проковтнув своє «ку-ку-рі-ку» (Донч., VI, 1957, 13); // Різко розходитися в різні боки. Роздиралася паща землі, вогонь вилітав і лизав.. небо (Хотк., II, 1966, 206); Завіса раптом роздерлась надвоє (Головко, І, 1957, 195); // Розтулятися (про очі); // Широко розкриватися (про рот, губи). Губи самі собою роздираються в широченну осмішку (Вас., II, 1959, 297).
2. перен., розм. Трудитися понад силу, докладати великих зусиль у чому-небудь. Не набув їм [синам] батько ні майна, ні грошей про запас, хоч як роздиравсь у роботі (Мур., Бук. повість, 1959, 258).
3. перен. Дуже голосно кричати. Ярино! Чи ти навідилась! Гукай на неї, роздерися — ні слуху, ні послуша́ння! (Л. Укр., III, 1952, 738).
4. тільки недок. Пас. до роздира́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 664.