РОЗДРО́БЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до роздроби́ти. Коли майор сяде, то знов підвестися на свої вічно ниючі ноги, роздроблені осколками ще в сорок першому, буде йому дуже тяжко (Гончар, III, 1959, 103); Важко було об’єднати військові сили роздробленої на окремі князівства Київської держави (Іст. укр. літ., I, 1954, 42); // у знач. прикм. Чотирилітня.. дівчинка, з очима, як два діаманти, годувала голубів роздробленим малаєм (Вільде, Сестри.., 1958, 517); Чумак сперся на гвинтівку і, підігнувши роздроблену ногу, поволі опустився на сани (Мик., II, 1957, 311); ІІІовкун не міг як слід володіти роздробленою щелепою (Гончар, III, 1959, 115).
2. у знач. прикм., перен. Ідейно роз’єднаний, розпорошений. Право панщини, на їх [селян] думку — право насильства озброєних і зорганізованих людей над безборонними й роздробленими (Фр., VI, 1951, 274).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 670.