РОЗДРО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗДРОЧИ́ТИ, рочу́, ро́чиш, док., перех., розм. Те саме, що роздрато́вувати 1. — Якби ви мені сказали, я б дала [порошки]… — промовила Софія собі на лихо, бо тим роздрочила баронесу вкрай (Л. Укр., III, 1952, 529); // Дратуючи, роздражнювати кого-небудь (звичайно тварин). Дуже розходився [бугай]… Певно, хтось його роздрочив (Кучер, Прощай.., 1957, 241); Все село обходив [Іван Тимофійович), усіх куркульських собак роздрочив, а худоби ніде не дістав (Стельмах, II, 1962, 412).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 671.